shho-dozvolit-vizhiti-budіvelnomu-bіznesu

Що дозволить вижити будівельному бізнесу

Днями Кабмін дозволив будівельній галузі не припиняти свою діяльність через карантин. Це рішення — принципове і знакове. Хай який би строк не тривав карантин, забудовники отримали сигнал: працюйте.

Разом з тим було оголошено й про певні державні антикризові кроки для приватного сектору, серед яких — кредитні канікули та відтермінування. Погоджуюсь, в короткій перспективі вони дійсно можуть дозволити комусь перевести подих і не збанкрутувати протягом найближчих місяців. Але цінність таких кроків мізерна, якщо водночас бізнесу не дати «кисню». Маю на увазі, передусім доступ до дешевих ресурсів.

В умовах кризи та дефіциту обігових коштів кредити чи позики для підтримки роботи приватного сектору під держгарантії, під 3−4% річних, — просто життєво необхідна опція. Зараз така не працює, на жаль.

Мені можуть заперечити: дешеві ресурси — це ввімкнення «друкарського верстату», гіперінфляція — що, своєю чергою, лише нашкодить бізнесу. Але нашкодити приватному сектору чи окремо взятій компанії можуть лише дві речі: зіпсована особиста репутація та — «мертва тиша» у економіці (відсутність чітких правил гри та стабільного законодавства, дефіцит обігових коштів, пасивність споживачів, нерішучість інвесторів).

Свій принциповий крок назустріч бізнесу могла б зробити й місцева влада. Скажімо, є норма, яка наразі звільняє власників зовнішніх рекламних площ від сплати до місцевого бюджету у разі, якщо ті площі не викуплені рекламодавцями. Результат — півміста стоїть з пустими бордами, бюджет недоотримує суттєві кошти. Наскільки суттєві, говорить хоча б такий факт: за підрахунками минулого року вітчизняний ринок зовнішньої реклами у грошовому виразі склав біля 3,3 млрд грн.

Натомість, якби сплата до бюджету за борди, що використовуються під рекламу, була на 50% нижчою, це, відповідно, знизило б і самі рекламні тарифи для бізнесу. Що, своєю чергою, зробило б послугу більш затребуваною, дало б можливість підприємцям використати кошти, які звільняються від сплати за рекламу, на підтримку свого бізнесу (а у нинішній ситуації це більш ніж принципово), соціальні програми для співробітників, благодійність тощо. Або ж — можливість поширити власну рекламну присутність.

Зазначу, що теза, до якої ми звикли, мовляв, у кризу передусім згортаються рекламні бюджети — вже не працює. Ринок стрімко йде вперед і про себе треба нагадувати щодня. Без цього більшість бізнесів не утримається на плаву. Відтак — знизивши розмір сплати до бюджету з кожного працюючого борду — влада могла б отримати й більшу кількість працюючих бордів (а значить — збільшення відрахувань), і більш впевнених рекламодавців.

Таких прикладів, де могла б бути вдалою взаємна підтримка влади й бізнесу, можна знайти чимало.

Варто рухатись назустріч. Виходити з кризи держава і бізнес мають разом, підтримуючи та враховуючи потреби одне одного.

Адже ми добре пам’ятаємо, що понад 80% прибуткової частини держбюджету складають податки, 60% з яких, своєю чергою, забезпечують потужні великі компанії й підприємства, переважно комерційні. Згортання чи стагнація приватного сектору дуже швидко відіб’ється на кошторисі держави і стані всієї економіки в цілому.

Маю велике сподівання, що будівельний ринок криза зачепить у значно меншому ступені, ніж більшість інших сфер. Недарма будівництво в Україні вважається локомотивом економіки, який ніколи не зійде з рейок. І досвід багатьох криз за нашу історію Незалежності це цілком доводить.

Впевнений: житлове будівництво залишатиметься ключовим питанням для країни як у середньостроковій перспективі, так і у довгій стратегії розвитку. І наявність зовнішніх негативних факторів жодним чином не впливає на суть: людям не вистачає житла.

Одна лише цифра: для того, аби задовільнити весь наявний попит, ми сьогодні маємо будувати мінімум вп’ятеро більше. Але поки що таких потужностей у будівельній галузі нема.

Зате — є достатньо неоднозначна репутація всього ринку, котра за два останні десятиліття встигла сформуватись через присутність певних учасників — тих, хто пішов з бізнесу, залишивши по собі заморожені недобудови. Частіше за все головною виною була якраз не криза, а хибна стратегія, прорахунки, замалий запас міцності тощо. За всю історію вітчизняного ринку таких недобудов нарахується декілька тисяч. І кожна історія — це репутаційний шок, який рикошетом б’є по всій галузі.

Тому зараз, щойно розпочався карантин та були введені обмежувальні заходи, частина учасників ринку прийняла рішення під час кризи не припиняти роботу (маю на увазі стабільні компанії з певним ресурсом міцності та репутацією).

Разом з тим за різними оцінками, від 40 до 70% всіх будмайданчиків встигли з моменту оголошення особливого режиму заморозитись чи призупинитись. Хтось, звісно, повернеться й продовжить будувати, але напевно будуть і ті, хто вже полишив роботи назавжди.

Це може знову вдарити по всій галузі. Це значить — вкотре — втрата довіри інвесторів до забудовників, згортання обсягів будівництва та продажу, припинення кредитування потенційних покупців з боку банків та суттєве подорожчання фінансових ресурсів для самих девелоперів. Черговий репутаційний шок. І пом’якшити його може лише одне: вправна та якісна робота тих, хто працює. Тому я переконаний, що від тих, хто продовжує забезпечувати життєдіяльність на своїх об’єктах зараз, залежить майбутнє всієї будівельної сфери. Ми не можемо собі дозволити схибити.

Ростислав Мельник, президент Корпорації нерухомості РІЕЛ

Посилання на джерело

Що дозволить вижити будівельному бізнесу

/Новини

Днями Кабмін дозволив будівельній галузі не припиняти свою діяльність через карантин. Це рішення — принципове і знакове. Хай який би строк не тривав карантин, забудовники отримали сигнал: працюйте.

Разом з тим було оголошено й про певні державні антикризові кроки для приватного сектору, серед яких — кредитні канікули та відтермінування. Погоджуюсь, в короткій перспективі вони дійсно можуть дозволити комусь перевести подих і не збанкрутувати протягом найближчих місяців. Але цінність таких кроків мізерна, якщо водночас бізнесу не дати «кисню». Маю на увазі, передусім доступ до дешевих ресурсів.

В умовах кризи та дефіциту обігових коштів кредити чи позики для підтримки роботи приватного сектору під держгарантії, під 3−4% річних, — просто життєво необхідна опція. Зараз така не працює, на жаль.

Мені можуть заперечити: дешеві ресурси — це ввімкнення «друкарського верстату», гіперінфляція — що, своєю чергою, лише нашкодить бізнесу. Але нашкодити приватному сектору чи окремо взятій компанії можуть лише дві речі: зіпсована особиста репутація та — «мертва тиша» у економіці (відсутність чітких правил гри та стабільного законодавства, дефіцит обігових коштів, пасивність споживачів, нерішучість інвесторів).

Свій принциповий крок назустріч бізнесу могла б зробити й місцева влада. Скажімо, є норма, яка наразі звільняє власників зовнішніх рекламних площ від сплати до місцевого бюджету у разі, якщо ті площі не викуплені рекламодавцями. Результат — півміста стоїть з пустими бордами, бюджет недоотримує суттєві кошти. Наскільки суттєві, говорить хоча б такий факт: за підрахунками минулого року вітчизняний ринок зовнішньої реклами у грошовому виразі склав біля 3,3 млрд грн.

Натомість, якби сплата до бюджету за борди, що використовуються під рекламу, була на 50% нижчою, це, відповідно, знизило б і самі рекламні тарифи для бізнесу. Що, своєю чергою, зробило б послугу більш затребуваною, дало б можливість підприємцям використати кошти, які звільняються від сплати за рекламу, на підтримку свого бізнесу (а у нинішній ситуації це більш ніж принципово), соціальні програми для співробітників, благодійність тощо. Або ж — можливість поширити власну рекламну присутність.

Зазначу, що теза, до якої ми звикли, мовляв, у кризу передусім згортаються рекламні бюджети — вже не працює. Ринок стрімко йде вперед і про себе треба нагадувати щодня. Без цього більшість бізнесів не утримається на плаву. Відтак — знизивши розмір сплати до бюджету з кожного працюючого борду — влада могла б отримати й більшу кількість працюючих бордів (а значить — збільшення відрахувань), і більш впевнених рекламодавців.

Таких прикладів, де могла б бути вдалою взаємна підтримка влади й бізнесу, можна знайти чимало.

Варто рухатись назустріч. Виходити з кризи держава і бізнес мають разом, підтримуючи та враховуючи потреби одне одного.

Адже ми добре пам’ятаємо, що понад 80% прибуткової частини держбюджету складають податки, 60% з яких, своєю чергою, забезпечують потужні великі компанії й підприємства, переважно комерційні. Згортання чи стагнація приватного сектору дуже швидко відіб’ється на кошторисі держави і стані всієї економіки в цілому.

Маю велике сподівання, що будівельний ринок криза зачепить у значно меншому ступені, ніж більшість інших сфер. Недарма будівництво в Україні вважається локомотивом економіки, який ніколи не зійде з рейок. І досвід багатьох криз за нашу історію Незалежності це цілком доводить.

Впевнений: житлове будівництво залишатиметься ключовим питанням для країни як у середньостроковій перспективі, так і у довгій стратегії розвитку. І наявність зовнішніх негативних факторів жодним чином не впливає на суть: людям не вистачає житла.

Одна лише цифра: для того, аби задовільнити весь наявний попит, ми сьогодні маємо будувати мінімум вп’ятеро більше. Але поки що таких потужностей у будівельній галузі нема.

Зате — є достатньо неоднозначна репутація всього ринку, котра за два останні десятиліття встигла сформуватись через присутність певних учасників — тих, хто пішов з бізнесу, залишивши по собі заморожені недобудови. Частіше за все головною виною була якраз не криза, а хибна стратегія, прорахунки, замалий запас міцності тощо. За всю історію вітчизняного ринку таких недобудов нарахується декілька тисяч. І кожна історія — це репутаційний шок, який рикошетом б’є по всій галузі.

Тому зараз, щойно розпочався карантин та були введені обмежувальні заходи, частина учасників ринку прийняла рішення під час кризи не припиняти роботу (маю на увазі стабільні компанії з певним ресурсом міцності та репутацією).

Разом з тим за різними оцінками, від 40 до 70% всіх будмайданчиків встигли з моменту оголошення особливого режиму заморозитись чи призупинитись. Хтось, звісно, повернеться й продовжить будувати, але напевно будуть і ті, хто вже полишив роботи назавжди.

Це може знову вдарити по всій галузі. Це значить — вкотре — втрата довіри інвесторів до забудовників, згортання обсягів будівництва та продажу, припинення кредитування потенційних покупців з боку банків та суттєве подорожчання фінансових ресурсів для самих девелоперів. Черговий репутаційний шок. І пом’якшити його може лише одне: вправна та якісна робота тих, хто працює. Тому я переконаний, що від тих, хто продовжує забезпечувати життєдіяльність на своїх об’єктах зараз, залежить майбутнє всієї будівельної сфери. Ми не можемо собі дозволити схибити.

Ростислав Мельник, президент Корпорації нерухомості РІЕЛ

Посилання на джерело