Проєктний ринок між нормативами і реальністю, або чому галузь дозріла до нових «правил гри»
Минулий 2025 рік не став для будівельної і проєктної галузі ані роком великого оптимізму, ані роком великої катастрофи. Він став роком більш тверезої оцінки ситуації. Коли стало остаточно зрозуміло, що працювати «як раніше» більше не ефективно, а формальні рішення дедалі частіше дисонують з реальною економікою, наявністю людських ресурсів та фізичними можливостями бізнесу.
Про це у програмі «Особистість з Сергієм Дойком» наголосив доктор юридичних наук, президент Національної Спілки Проєктної Справи (НСПС) Віктор Лещинський. Його оцінки не були емоційними оцінками фахівця, котрий глибоко знає нюанси справи, а лише стосувалися реального стану речей. Бо йдеться ж не про окремі проблеми сфери, а про системні збої, котрі накопичувалися роками та відчутно загострилися під час війни. «Минулий рік не можна назвати ані позитивним, ані негативним. Він став більш зрозумілим з точки зору наявних реалій. Галузь адаптувалася до викликів, але проблем точно не стало менше», – зазначив Віктор Лещинський.
Одна з ключових тем, порушена під час програми, це державне ціноутворення. Наприкінці 2025 року Кабмін оновив підходи до формування кошторисів для об’єктів державної та комунальної власності. На папері було зростання зарплат і прибутку, однак на практиці мали місце все ті ж розриви між нормативами та ринком. «Офіційна розрахункова зарплата становить близько 22 тисячі 800 гривень. Реальна ж складає 35 – 45 тисяч гривень. І це не поодинокі випадки, а це реальний ринок», – відзначив президент НСПС.
Кадровий голод у будівництві та проєктуванні давно припинив бути тимчасовим явищем. Замовники часто змушені орієнтуватися на рекомендовані державою показники. І не тому, що ці показники вірні, а тому, що так значно безпечніше з точки зору перевірок. Тому, каже Віктор Лещинський, у результаті ми отримуємо ситуацію, коли за формально правильними цифрами неможливо якісно реалізувати проєкт.
Окремий пласт проблем – діджиталізація. В Україні ця «новація» стає обов’язковою, але вона не забезпечена базовими умовами. Держава активно переводить процеси у електронний формат, але не створює механізмів для енергетичної підтримки бізнесу. Для малого чи навіть середнього бізнесу генератори та інверторні системи – це сотні тисяч гривень додаткових витрат, тоді як для проєктних компаній це ще й питання технічної спроможності працювати взагалі. «Проєктний офіс споживає десь 20 – 30 кВт. Це сервери, техніка, команди, освітлення, життєдіяльність тощо. Без стабільного електропостачання така модель просто не працюватиме», – пояснює пан Лещинський. І додає, що у ситуації, яку ми усі маємо нині, діджиталізація не стає дієвим інструментом розвитку, а починає навпаки працювати як фактор ризику.
Та найбільш болючою залишається проблема, про яку вголос говорять далеко не усі: проєктний ринок України фактично живе без чітких «правил гри». Є сертифіковані фахівці, але немає вимог до компаній, до їхнього досвіду, професійного рівня команди, спроможності виконувати складні роботи на не менш складних об’єктах. Результат – демпінг. У Prozorro вартість проєктних робіт знижують у 2 – 3 рази. Формально усе законно, але фактично це стає шляхом до втрати якості. «Я не бачив жодного якісного проєкту за демпінгову ціну. Це завжди економія на людях, термінах та контролі. А потім йдуть коригування, затримки і перевитрати під час будівництва», – говорить президент НСПС.
Так само у розмові йшлося про те, як і чому з’явилася Національна Спілка Проєктної Справи. За словами Віктора Лещинського, саме з усвідомлення необхідності змін й почалася трансформація існуючого професійного об’єднання – Національного Експертно-Будівельного Альянсу України. Альянс змінив формат і мандат, перетворившись на НСПС. Бо стало зрозуміло, що проблеми експертизи є лише частиною системної кризи і що проєктний ринок вже просто вимагає впорядкування.
Про що саме йдеться. Точно не про монополізацію чи тиск на малий бізнес. Принцип тут зрозумілий – якість, а не кількість. Членство у НСПС має бути престижним й корелюватися з рівнем відповідальності. Модель НСПС – децентралізована: регіональні представництва, сильні локальні команди, фокус саме на проєктних організаціях без дублювання функцій інших професійних спільнот.
Стратегічна мета НСПС – створення моделі саморегуляції проєктного ринку. Це не швидко і не просто. Це не процес одного місяця. Трансформація триватиме щонайменше 2 роки. Але без цього проєктна галузь й далі залишатиметься у ситуації демпінгу та втрати якості. Галузі потрібна системна робота, та ж діджиталізація повинна йти поруч із енергетичною стійкістю, а ринок послуговуватися чіткими правилами.
Саме в цій логіці НСПС заявляє про себе не як про чергове об’єднання, а як про спробу професіоналів зробити проєктний ринок відповідальним, зрозумілим та здатним працювати на відбудову України, а не створювати й потім розгрібати накопичені проблеми, на що витрачати дорогоцінний час є неефективно з будь-якої точки зору.
